Путеводитель по сайту Отличия ЛитСалона от других сайтов

Особливий

Любов Шевчук

Особливий

Знайомі подарували нам кошеня, змішаної породи, щось на зразок сіамця з персом. Котик був гарненький, але трохи норовистий. Пухнастий клубочок з блакитними очима, наче випромінюючи свій вищий статус, тобто породу, ходив задерши симпатичну мордочку і пухнастий хвостик. Щоб якось врівноважити баланс, ми назвали його Ваською. Багато хто із знайомих підкреслював невідповідність імені, ми ж тільки посміхались, а Васька невдоволено фиркав, наче розумів, про що йшлася мова.

 Брали його з собою на прогулянки, та дачу. Він звик до машини і з задоволенням стрибав спочатку в кошик, а потім розвалювався на задньому сидінні, мов фон-барон. З часом Васька став окрасою і грозою нашого подвір’я. Навесні зникав на декілька днів, а потім повертався худий обшарпаний і щасливий. На дачі переловив всіх мишей і щурів. Головне, що він їх не їв, а приносив і складав на східцях ганку, наче звітував: «Дивіться, який я мисливець!». Я насипала в миску його улюблений корм, а він розвалившись на килимку, милостиво дозволяв себе погладити, зрідка муркочучи від задоволення.

 Якось спекотного літа, коли вся рослинність, аж шелестіла від спраги, а невеличка річка перетворилась на рівчачок, я спостерігала як Васька ловив рибу. Спочатку видивлявся жертву в спокійній воді, потім різко викидав лапу і вже тримав в своїх кігтях маленьку рибину.

Одного розу, збираючись у відпустку на море, вирішили перед від’їздом навести лад у городі. Васька вже переловив всіх мишей поблизу і ходив полювати на віддалені ділянки. Збираючись їхати виявилось, що кіт зник. Ми шукали і кликали  його до глибокої ночі, але він так і не з’явився.  Час спливав, потрібно було вирушати, а сусіди бачачи наше хвилювання, викликались доглянути кота. Ми вперше залишали свого улюбленця, на чужих людей. Було тривожно і сумно, хоч ми й залишили для нього улюблену їжу, та це не заспокоювало.

 Відпустка була зіпсована, бо й дня не було, щоб не згадували про Ваську. Повернулись раніше, ніж планували, та нас чекала сумна звістка. Те, що ми почули, нас приголомшило. Не заставши нас, Васька вже не відходив від дому, а сидів на ганку і чекав. Сусіди намагались забрати його до себе, але марно. Поївши він знову повертався на ганок і лежав сумно дивлячись на дорогу.

Якась бабулька, побачивши гарненького котика, вирішила забрати його собі. Васька намагався втекти, але та закрила його в коморі. Приносила йому молоко, сметану і навіть ковбасу. Васька не відгукувався на нове прізвисько  Маркіз, а тільки сумно дивився на стареньку, наче просив: «Відпусти мене, будь ласка…» – « Нічого, звикнеш…» – буркотіла бабуся закриваючи двері. За день до нашого приїзду, вона знайшла Ваську вже холодним, а поруч не торкана їжа, а в очах німий докір: «Чому?»

Ми поховали Ваську на горбочку, де він любив прогулюватись. Бабуся довго вибачалась, що хотіла привласнити котика, дуже вже він їй сподобався і навіть хотіла відпустити його, та не встигла… Говорять, що коти гуляють самі по собі і ніколи не бувають настільки відданими. Шкода, що наш, був  особливий… Пригадується вислів одного з відомих літературних героїв, про відповідальність за тих, кого приручили і стає сумно…

 

Нравится
20:45
98
© Любов Шевчук
Загрузка...
Нажимая на кнопку, вы даете согласие на обработку своих персональных данных.
Нет комментариев. Ваш будет первым!

Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора. Ответственность за тексты произведений авторы несут самостоятельно на основании правил ЛитСалона и Российского законодательства.


Пользовательское соглашение