Путеводитель по сайту Отличия ЛитСалона от других сайтов

Ніжний

Любов Шевчук

Ніжний

Працювали ми  на БАМі, в районі  Муї, місця дикі, незаймані, казкової краси. Верхівки гір вдягнуті в снігову корону, а внизу квітуча долина, така гарна, що аж дух перехоплювало від захоплення. Чим тобі не Швейцарія?

Вся романтика закінчувалась, коли перевал затуляли хмари і шанси вилетіти будь-куди, дорівнювались – нулю. За два тижні чекання, та байдикування, в гірників зносило дах. Вони спустошували єдиний в селищі магазин, випивали горілку, спирт і справа доходила до парфумів… Відмити кухлі після їх трапези, не було ніякої можливості, їх просто кидали в вогнище і випалювали. Тільки так, можна було позбутися цього жахливого запаху.

Щоб хоч якось розвіятись, ми з чоловіком завітали до знайомого мисливця. В нього ощенилась лайка і він гордовито показував цуценят. Мені сподобався кольоровий пухнастик, який лагідно терся об мої руки: «Який ніжний» – посміхнулась я, погладжуючи шовкову шерстку цуценяти. Добрий пес у мисливців, на вагу золота. Взагалі, трьохкольорові лайки – рідкість, цей був чорний з білими лапками і хвостиком, а спинка – коричнева.  «Що, сподобався? Хочеш – забирай», – почулась щедра пропозиція. Я розгублено дивилась на це миле, косолапе створіння і хвиля ніжності переповнила серце. «Це мабуть, як любов з першого погляду», – подумала я. «Але ж він такий маленький…» – засумнівалась я. «До осені не чекатиму!» – сказав, як відрізав.

  В обід нарешті прилетів гвинтокрил і нас закинули високо в гори. Я тримала в руках маленьке, перелякане щастя, а він ніжно облизував мої руки, шукаючи захисту. «Бути тобі Ніжним!», – подумала я. Добравшись на місце,  я намісила сухого молока, потім згущене молоко, та всі спроби нагодувати, були марні. Щойно від матері, він вмів тільки ссати материнське молоко. Всі  спроби мочати пальця, мордочку, були даремні, пити молоко він не вмів. Вмовивши радиста, замовити по рації пляшечку з соскою, ледве доповзла до разкладушки, знесилена я миттєво заснула. Останньою думкою  було: «Завтра буде гвинтокрил…»

Прокинувшись, я побачила порожнє блюдце, а Ніжний весело стрибаючи, намагався зловити метелика. Не вірячи очам, я швиденько налила ще молока. І не було на світі більш солодкої музики, ніж лязкіт маленького язичка об блюдце.  «Тепер все буде добре», – заспокоїлась я.  Ніжний непомітно влився в нашу родину, ставши рівноправним її членом. Мисливський хист, був в його генах, спочатку він ловив метеликів, птахів, мишей, а потім вже ходив на справжнє полювання.

З часом він перетворився на справжнього красеня, лідера сусідських собак. Діти любили його, бо він милостиво дозволяв кататися на собі і смикати за шовковисту гриву. Коли занадто докучали, обережно, наче вибачаючись, струшував з себе.

Одного разу я побачила, як дочка запхала руку йому до рота, він давився, сльози котились по морді, та не кусав. «Що ти робиш?...» – кинулась я рятувати обох. «Я тільки хотіла перевірити, чи гострі в нього зубки?», – виправдовувалась донька. «Ніжний, дурнику, чого ж ти  дозволяєш ображати себе…», – ласкаво погладжуючи пса, докоряла я. Він же розуміючи, віддано дивився в очі, а я знала, що він ніколи не образить дитини.

Найбільшою втіхою для нього було, коли чоловік брав рушницю і казав: «Ніжний, поруч…» Якось він загнав соболя і чоловік руками зловив його на дереві, щоправда соболь встиг вкусити його за руку. Говорять, що в мисливській практиці, зловити соболя руками – не можливо. Був випадок, коли вони заблукали в тайзі, а припаси закінчились, тоді Ніжний приволік здоровенну рибину, яку відібрав у скопи, що в лапах несла її низько над землею. Вона була до речі і вони з задоволенням перекусили, посмаживши її.  Як би  там не було: лунав постріл і качка, чи білка, за мить вже були в зубах у Ніжного і шкірка звірка ніколи не була пошкоджена. Він заганяв косулю, оленя і навіть ходив на ведмедя.

 Багато хто з мисливців вмовляли чоловіка продати пса, навіть були спроби викрасти, та марно. Ніжний повертався з мотузкою на шиї додому. Чоловік на всі пропозиції відповідав: «Друзів не продаю…» і це було правда. Ніжний загинув, мов солдат на посту, від пострілу, бо не ховався, а біг на нього. Я не знаю створіння, більш відданого і люблячого.

 

Нравится
21:00
92
© Любов Шевчук
Загрузка...
Нажимая на кнопку, вы даете согласие на обработку своих персональных данных.
Нет комментариев. Ваш будет первым!

Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора. Ответственность за тексты произведений авторы несут самостоятельно на основании правил ЛитСалона и Российского законодательства.


Пользовательское соглашение