"Письмо к матери" /С.Есенин/

Ти, жива старенька., з щастя раєм?
— Я, живий… Привіт тобі, привіт!
Над хатинкою твоєю сяє
Те, вечірнє, світло в сотні літ.!

Пишуть, що., плекаючи тривогу,
Ждеш, сумуєш дуже., вибачай,
Що ти, часто ходиш на дорогу
У шушоні., — рідна… За звичай;

Ще тобі, в вечірньому тумані,
Часто бачиться одне і те ж:
Ніби хтось мені, в різні омані,
Саднув під серце фінський ніж.

Заспокойся, рідна, дорогенька
Марення тяжкі аж не для вас:
Не такий вже я пияка, ненька
Щоб, тебе не бачачи, враз згас.

Як раніше, я такий же ніжний
Мрію тільки лише я про те,
Щоби швидше з туги, в кут наріжний
Повернутись., щастя це святе.

Повернуся, як гілки та віти.,
Квітами укриє батьків сад…
На світанку, зможеш, ти не вміти,
Щей розбурхати мене не в лад.

Не буди мрій., зиск того не вартий,
Не хвилюй того, що не збулось,
— Ранню надто втрату, втоми жарти
Довелось мені відчути., млость.

І молитися не вчи. — Не треба!
Знаю, бачив: Бога не було.
Ти одна мені відрада Неба,
Світло ти моє., мрій щастя тло.

Забувай днесь., про свою тривогу,
Не сумуй про мене по всяк час.
Не ходи так часто на дорогу
У старомоднім шушоні, щораз.
[1924]