Чекаю осінь

Пройшовши Крим та Рим, блукаю все ж:

На скронях бабине сріблясте літо,

Очікує на щастя з заповітом,

А може й не шукає зовсім меж.

Врожай позве скарбницю віднайти,

Як на городі золотаві дині,

Картоплю, та цибулю що і нині

Зі мною, заклопотанним, на ти...

Мої багатства діляться на всіх,

Краплини залишаю аду, раю,

Бо невгамовних слів дитячу зграю,

Дарую, нібито, затятий гріх.

Лишень сплатив довготривале мито.?

- Ні, ще на сонце з радістю божусь,

Як Мати., чи шахтар Гефест - татусь,

Чекаю слово, наче осінь літо.